Працездатність робота стомлення відпочинок

Робота — це прояв органом, системою органів або цілісним організмом властивої їм функції. Робота буває динамічною або статичною. Перша визначається за формулою W = m . h, кг . м, друга W = m/t, кг/год. де W — робота, т — маса тіла, h — відстань, t — час

Динамічна робота характеризується почерговим збудженням та гальмуванням нервових центрів і, як на­слідок, почерговим скороченням та розслабленням м’язів. Ці процеси забезпечують нормальний кровообіг, забезпечення органів і тканин поживними речовинами й кис­нем, відновленням функції нервових центрів.

При статичній роботі мають місце довготривалі збудження нервових центрів та; відповідні скорочення м’язів, як наслідок погіршується кровообіг у них, бага­то витрачається енергії, але повільно відновлюються її резерви, перенапружуються нервові центри.

Тривалість використання моторного апарату з висо­ким робочим ефектом залежить від тренування людини, специфіки фізичних зусиль, темпу роботи.

М’язи ефективно працюють при середніх навантажен­нях (закон середніх навантажень) і середній швидкості.

Ритм — це багаторазове повторення елементів робо­ти, зміна періодів діяльності й відпочинку. Він тісно по­в’язаний з темпом, тобто кількістю повторних рухів за одиницю часу. Кількість здійсненої роботи за одиницю часу називається потужністю.

Дослідження І.М. Сєченьова показали, що скорочен­ня м’язів шлуночків серця тривають 1/3 тривалості сер­цевого циклу, тобто протягом доби шлуночки працюють 8 годин, а 16 годин відпочивають, м’язи передсердь пра­цюють 1/10 циклу, тобто 2,4 години, а 21,6 години відпо­чивають. При надмірній роботі різко зменшується фаза відпочинку, що при дуже тривалій та інтенсивній роботі зумовлює і порушення роботи серця, його перенапругу тощо.

З точки зору фізіології тяжкість роботи — це ступінь комплексної дії усіх факторів, що визначають умови праці (санітарно-гігієнічні, психофізіологічні тощо).

Класифікація окремих робіт за енерговитратами роз­різняє:

— легку працю, коли витрати енергії не перевищу­ють 150 ккал/год;

— працю середньої тяжкості, коли витрати в межах 150-250 ккал/год;

— тяжку працю, коли витрати енергії перевищують 250 ккал/год.

Загальні енергетичні витрати (Е) при роботі є сумою витрат; енергії на механічну роботу (W) і витрати енергії на утворення тепла (Н), тобто

Механічна ефективність, або коефіцієнт корисної дії (R) мускульної роботи визначається відношенням (%) виконаної мускульної роботи (W) до загальних енерго-витрат (E):

(або )

Продуктивність мускульної роботи у людини краще розраховувати за споживанням кисню під час роботи та після неї у період відпочинку за формулою:

Vо2 — це об’єм спожитого кисню, а множник 0,49 — це коефіцієнт еквівалентності між механічною роботою та об’ємом спожитого кисню, тобто при 100% працездатності для здійснення роботи з переміщення вантажу масою 1 кг на відстань 1 м необхідно спожити 0,49 мл кисню.

Якщо, наприклад, під час виконання роботи 120 кг/м було спожито 300 мл кисню, то продуктивність дорівнює:

Найбільш високий рівень продуктивності праці у людини (20-25%) спостерігається підчас роботи за учас­тю великої кількості окремих мускульних груп. За про­дуктивністю можливо оцінити стан здоров’я людини.

Сила м’язів — це максимальна їхня напруга, яку до­вільно може розвинути людина. Вона буває абсолютною та відносною, коливається в межах 6-8 кг на 1 см2 площі розтину м’яза в поперечному напрямку його м’язових волокон.

Абсолютна сила — це відношення максимальної сили м’язів до їхнього фізіологічного поперечника, а віднос­на — до їхнього анатомічного поперечника.

Під впливом тривалих періодичних фізичних наван­тажень зростає анатомічний мускульний поперечник, тобто виникає робоча гіпертрофія м’язів, яка може бути саркоплазматичною та міофібрилярною.

Динамічні мускульні вправи з відносно невеликим навантаженням сприяють розвитку саркоплазматичної гіпертрофії, коли збільшується об’єм саркоплазми, енер­гетичні резерви, тобто вміст глікогену, креатинфосфату, міоглобіну тощо. Це забезпечує збільшення витривалості, проте сила зростає несуттєво.

Ізометричні вправи з використанням великих мускуль­них зусиль (понад 2/3 від їхньої максимальної можливості) забезпечують розвиток міофібрилярної гіпертрофії, коли збільшується кількість скоротливих білків, що підвищує силу такого м’яза. У клітинах гіпертрофованого м’яза збільшується рівень нуклеїнових кислот, АТФ.

Особливу роль у розвитку гіпертрофії м’язів відігра­ють чоловічі гормони — андрогени. Вони сприяють збільшенню м’язової тканини у період росту, особливо в період статевого дозрівання (11-15 років). Більша кількість та сила м’язів у чоловіків, порівняно з жінка­ми, пояснюється .статевими відмінностями, а саме: у чо­ловіків андрогени утворюються в сім’яниках і наднирниках, а у жінок — лише у наднирниках. Загалом у жінок м’язова сила на 20% менша, ніж у чоловіків од­накового віку й маси, проте, якщо у жінок через якісь причини збільшується утворення андрогенів, то відповідно зростає маса м’язів та їхня сила.

Величина м’язової сили людини залежить насамперед від її здоров’я, а також від психічного стану та тривалості фізичного тренування, яке впливає на кількість одночасно задіяних мускульних груп і ступеня довіль­ного керування їхньою роботою.

Найкраще проявляється працездатність людини в умовах функціонального комфорту, тобто коли засоби й умови праці конкретної людини цілком відповідають її функціональним можливостям, а сама діяльність вик­ликає позитивне емоційне ставлення. Це забезпечує до­сить високу активність та оптимальну мобілізацію на­явних нервових і психічних функцій людини.

Проте створити ідеальні умови будь-якому видові людської діяльності неможливо, завжди існують більші або менші, зовнішні або внутрішні перешкоди, які по­значаються на стані функціонального комфорту. Це може призвести до стресу, монотонічного стану, фрустрації та тривоги (занепокоєння).

Монотонія (від monos — один, єдиний, tonos — на­пруга, наголос) — стан, який виникає через зниження тонусу нервової системи, тобто він є протилежним стре­су. Характеризується зниженням рівня життєдіяльності при тривалій дії одноманітних подразників. Проявами робочої монотонії є притуплення уваги, пильності, кмітливості (тямущості), ослаблення волі, сонливість, емоційне незадоволення.

Фрустрація (від frustratio — невдача) — це психоло­гічний стан, який виникає внаслідок незадоволення власною професією (працею), її змістом і наслідками. Якщо у реальності досягти бажаної мети людині не вда­лося, то вона дає вихід своєму невдоволенню шляхом утечі у світ фантазій або агресивною поведінкою.

Фізична праця розвиває м’язову систему людини, стимулює обмінні процеси, але вона має й недоліки:

а) висока напруга фізичних сил, тому при роботі з витратою енергії 8 ккал/хв час на відпочинок повинна тривати 50% від загального робочого часу;

б) виконання певного виду фізичної праці зумовлює посилений розвиток лише тих м’язів, які задіяні у вико­нанні певних рухів, а решта залишаються на по­передньому рівні або навіть зменшуються у розмірі.

Робота — це прояв органом, системою органів або цілісним організмом властивої їм функції. Робота буває динамічною або статичною.

Перша визначається за формулою W = m . h, кг . м, друга W = m/t, кг/год. де W — робота, т — маса тіла, h — відстань, t — час

Динамічна робота характеризується почерговим збудженням та гальмуванням нервових центрів і, як на­слідок, почерговим скороченням та розслабленням м’язів. Ці процеси забезпечують нормальний кровообіг, забезпечення органів і тканин поживними речовинами й кис­нем, відновленням функції нервових центрів.

При статичній роботі мають місце довготривалі збудження нервових центрів та; відповідні скорочення м’язів, як наслідок погіршується кровообіг у них, бага­то витрачається енергії, але повільно відновлюються її резерви, перенапружуються нервові центри.

Тривалість використання моторного апарату з висо­ким робочим ефектом залежить від тренування людини, специфіки фізичних зусиль, темпу роботи.

М’язи ефективно працюють при середніх навантажен­нях (закон середніх навантажень) і середній швидкості.

Ритм — це багаторазове повторення елементів робо­ти, зміна періодів діяльності й відпочинку. Він тісно по­в’язаний з темпом, тобто кількістю повторних рухів за одиницю часу. Кількість здійсненої роботи за одиницю часу називається потужністю.

Дослідження І.М. Сєченьова показали, що скорочен­ня м’язів шлуночків серця тривають 1/3 тривалості сер­цевого циклу, тобто протягом доби шлуночки працюють 8 годин, а 16 годин відпочивають, м’язи передсердь пра­цюють 1/10 циклу, тобто 2,4 години, а 21,6 години відпо­чивають. При надмірній роботі різко зменшується фаза відпочинку, що при дуже тривалій та інтенсивній роботі зумовлює і порушення роботи серця, його перенапругу тощо.

З точки зору фізіології тяжкість роботи — це ступінь комплексної дії усіх факторів, що визначають умови праці (санітарно-гігієнічні, психофізіологічні тощо).

Класифікація окремих робіт за енерговитратами роз­різняє:

— легку працю, коли витрати енергії не перевищу­ють 150 ккал/год;

— працю середньої тяжкості, коли витрати в межах 150-250 ккал/год;

— тяжку працю, коли витрати енергії перевищують 250 ккал/год.

Загальні енергетичні витрати (Е) при роботі є сумою витрат; енергії на механічну роботу (W) і витрати енергії на утворення тепла (Н), тобто

Механічна ефективність, або коефіцієнт корисної дії (R) мускульної роботи визначається відношенням (%) виконаної мускульної роботи (W) до загальних енерго-витрат (E):

(або )

Продуктивність мускульної роботи у людини краще розраховувати за споживанням кисню під час роботи та після неї у період відпочинку за формулою:

Vо2 — це об‘єм спожитого кисню, а множник 0,49 — це коефіцієнт еквівалентності між механічною роботою та об‘ємом спожитого кисню, тобто при 100% працездатності для здійснення роботи з переміщення вантажу масою 1 кг на відстань 1 м необхідно спожити 0,49 мл кисню.

Якщо, наприклад, під час виконання роботи 120 кг/м було спожито 300 мл кисню, то продуктивність дорівнює:

Найбільш високий рівень продуктивності праці у людини (20-25%) спостерігається підчас роботи за учас­тю великої кількості окремих мускульних груп. За про­дуктивністю можливо оцінити стан здоров’я людини.

Сила м’язів — це максимальна їхня напруга, яку до­вільно може розвинути людина. Вона буває абсолютною та відносною, коливається в межах 6-8 кг на 1 см2 площі розтину м’яза в поперечному напрямку його м’язових волокон.

Абсолютна сила — це відношення максимальної сили м’язів до їхнього фізіологічного поперечника, а віднос­на — до їхнього анатомічного поперечника.

Під впливом тривалих періодичних фізичних наван­тажень зростає анатомічний мускульний поперечник, тобто виникає робоча гіпертрофія м’язів, яка може бути саркоплазматичною та міофібрилярною.

Динамічні мускульні вправи з відносно невеликим навантаженням сприяють розвитку саркоплазматичної гіпертрофії, коли збільшується об’єм саркоплазми, енер­гетичні резерви, тобто вміст глікогену, креатинфосфату, міоглобіну тощо. Це забезпечує збільшення витривалості, проте сила зростає несуттєво.

Ізометричні вправи з використанням великих мускуль­них зусиль (понад 2/3 від їхньої максимальної можливості) забезпечують розвиток міофібрилярної гіпертрофії, коли збільшується кількість скоротливих білків, що підвищує силу такого м’яза. У клітинах гіпертрофованого м’яза збільшується рівень нуклеїнових кислот, АТФ.

Особливу роль у розвитку гіпертрофії м’язів відігра­ють чоловічі гормони — андрогени. Вони сприяють збільшенню м’язової тканини у період росту, особливо в період статевого дозрівання (11-15 років). Більша кількість та сила м’язів у чоловіків, порівняно з жінка­ми, пояснюється .статевими відмінностями, а саме: у чо­ловіків андрогени утворюються в сім’яниках і наднирниках, а у жінок — лише у наднирниках. Загалом у жінок м’язова сила на 20% менша, ніж у чоловіків од­накового віку й маси, проте, якщо у жінок через якісь причини збільшується утворення андрогенів, то відповідно зростає маса м’язів та їхня сила.

Величина м’язової сили людини залежить насамперед від її здоров’я, а також від психічного стану та тривалості фізичного тренування, яке впливає на кількість одночасно задіяних мускульних груп і ступеня довіль­ного керування їхньою роботою.

Найкраще проявляється працездатність людини в умовах функціонального комфорту, тобто коли засоби й умови праці конкретної людини цілком відповідають її функціональним можливостям, а сама діяльність вик­ликає позитивне емоційне ставлення. Це забезпечує до­сить високу активність та оптимальну мобілізацію на­явних нервових і психічних функцій людини.

Проте створити ідеальні умови будь-якому видові людської діяльності неможливо, завжди існують більші або менші, зовнішні або внутрішні перешкоди, які по­значаються на стані функціонального комфорту. Це може призвести до стресу, монотонічного стану, фрустрації та тривоги (занепокоєння).

Монотонія (від monos — один, єдиний, tonos — на­пруга, наголос) — стан, який виникає через зниження тонусу нервової системи, тобто він є протилежним стре­су. Характеризується зниженням рівня життєдіяльності при тривалій дії одноманітних подразників. Проявами робочої монотонії є притуплення уваги, пильності, кмітливості (тямущості), ослаблення волі, сонливість, емоційне незадоволення.

Фрустрація (від frustratio — невдача) — це психоло­гічний стан, який виникає внаслідок незадоволення власною професією (працею), її змістом і наслідками. Якщо у реальності досягти бажаної мети людині не вда­лося, то вона дає вихід своєму невдоволенню шляхом утечі у світ фантазій або агресивною поведінкою.

Фізична праця розвиває м’язову систему людини, стимулює обмінні процеси, але вона має й недоліки:

а) висока напруга фізичних сил, тому при роботі з витратою енергії 8 ккал/хв час на відпочинок повинна тривати 50% від загального робочого часу;

б) виконання певного виду фізичної праці зумовлює посилений розвиток лише тих м’язів, які задіяні у вико­нанні певних рухів, а решта залишаються на по­передньому рівні або навіть зменшуються у розмірі.