И снова я приветствую Вас, мои дорогие!

Хочу Вам представить продолжение краткого обзора показов дизайнеров на Австралийской Неделе Моды 2010, который проходит в эти последние августовские дни на Rosemount Sydney Fashion Festival 2010. Также, помимо шоу, представлю Вам несколько фото сделанных за кулисами показов.

Итак, смотрим продолжение:

Konstantina Mittas:

Gail Sorronda:

А теперь немного фото с backstage, то есть снятых за кулисами показов:

Весь обед? )

Очень нежные образы:

Ну вот и все, надеюсь Вам понравилось!

модная одежда

Была версия, что камень меняет цвет под воздействием колебаний температур (осенью по ночам стало холодать), но в магазине обогреватель работал всю зиму, а камни потемнели только к концу зимы. Говорили, что это связано с лампами дневного света, но ведь аметист сначала белел, затем потемнел под теми же лампами. Причём я обратил внимание, что в другом магазине было то же самое. Камни будто сговорились.

информация о драгоценных камнях

_____________________________________

«Щодо січня 2010 року, середня ціна кв. м приватних будинків в Києві зменшилася на 22,8% », – сказано у звіті.

За їх даними «зниження цін у минулому місяці спостерігалося в приватних будинках загальною площею від 500 кв. м – на 5,1%, від 100 до 250 кв. м – на 4,3%, в будинках площею від 250 до 500 кв. м – на 3,7%, площею до 100 кв. м, – на 1,4% ».

Аналітики так само відзначили, що «найбільша кількість будинків у Києві  на вторинному ринку купівлі-продажу в липні пропонувалося у Дарницькому районі – 31%, Голосіївському – 14%, Солом’янському – 12%, Подільському – 10%, Святошинському та Дніпровському – по 9% ».

Как выбрать тему для сайта

* Індивідуальний професійний підбір косметики, з виїздом спеціаліста за вказаною Вами адресою;
* Економію часу (не потрібно витрачати його на походи по магазинах);
* Економію грошей (при покупці в компанії через консультанта, а не в роздрібній торговельній мережі);
* Вибір самого зручного для Вас часу і місця доставки косметики;

Крім того, тут Ви можете почерпнути для себе масу цікавої та корисної інформації по правильному підбору та використанню косметики. Оріфлейм – не просто косметика. Косметика Оріфлейм – це самодисципліна, бажання бути прекрасніше, це спосіб життя.

орифлейм отзывы

Балта — місто районного значення в Одеській області, адміністративний центр Балтського району. Населення міста складає 20 тисяч чоловік. Розмовні мови – українська і російська.

Географія

Балта розташована на півночі Одеської області, на відстані 218 км на північному заході від Одеси, в долині правої притоки Південного Буга – річки Кодима, що прорізає південні відроги Волинсько-Подільської височини. Ландшафт — переважно лісостеп, типовий для регіонів Північного Причорномор’я. Клімат — помірно-континентальний, з доволі м’якою, малосніжною зимою.

Історія

Між Польщею і Оттоманами

Точна дата першого поселення на території міста невідома. Перші достовірні згадки про існування на цій території невеликого містечка або села відноситися вже до 30-х років 17 століття (хоча є думка про існування Балти вже в 15-16 століттях). Зібрані в кінці 18 століття матеріали, посилаючись на розповіді місцевих жителів, говорять, що в 30-х роках 17 століття, за вказівкою князя Любомирського, було засновано селище, назване Палієвим (Палієвим Озером). Відпочатку землі по обидві сторони річки Кодима були власністю князів Любомирських, одного з найбагатших родів в Речі Посполитій. Проте після Бучацького договору і до 1699 р. межа між Реччю Посполитою і Османською імперією містилася значно на північ.

У 1699 році за Карловицькою угодою частина територій, що раніше відійшли до Туреччини, були повернені Польщі, і з цього року межа між двома державами в районі нинішньої Балти проходила по річці Кодима.

Вже до 1699 почалося будівництво князем Йосипом (Юзефом) Любомирським польської фортеці на лівому березі Кодими, названою на честь його Юзефгрод (Юзефград). Згідно адміністративного поділу Речі Посполитої, місто відносилося до Брацлавського воєводства.

Виникнення турецької частини міста на правому березі Кодими зазвичай відносять до 1740-х років (згідно думки історика Скальковського). Тоді ж почалося будівництво і турецької фортеці, названої «Балта». Назва ця, за одними джерелами, походить від роду озброєння турецької армії типу сокири під назвою «барта», на думку інших — від болотистої місцевості, в районі якої і виникло перше поселення. У ці часи в турецькій Балті також проживала значна вірменська спільнота, очолювана гатманом (голова общини). У 40—50-х роках недалеко від Балти виникають слобода Гольма і Перельоти, що нині є селами Балтського району. «…Мешканці знаходяться під відомством гетьмана Волосського (ханського каймакана), у відкуп якому з них стягується на рік зі всякого прибутку скотинячого і промислового десята частка» — повідомляв сучасник.

Поява цих і іншої слободи (Криве Озеро, Голта, Ясеневе, Гидирим, Бобринець Малий і Великий і ін.) пов’язують з приєднанням Правобережної України до Російської імперії, внаслідок чого частина місцевого населення переселилася в так звану Очаківську область — територію між Бугом і Дністром, куди частково входила і територія нинішнього Балтського району. Турецький уряд сприяв заселенню цього регіону. На перших порах жителі так званої ханської слободи звільнялися від податків, хоча згодом платили десяту частку своїх доходів. Населення слободи складали українці, молдавани, євреї, росіяни і вірмени.

На кінець 17—18 сторіч відноситься і переселення в ці місця російських старовірів. Старовіри селилися переважно на землях, підвладних туркам, а не полякам. Так, поселення старовірів містяться на територіях, що знаходяться на південь від польсько-турецької межі після Бучацкого договору. Поява значної кількості старовірів на території Речі Посполитої відбулася після підписання Карловицької угоди (1699 р.). Польська влада не перешкоджала старовірам і відносилися до них прихильно.

У 17 і 18 століттях місто (обидві його історичні частини — Балта і Юзефгрод) стає жертвою постійних російсько-турецьких і російсько-польських воєн, озброєних повстань і розбійницьких набігів. Особливо напруженим в цьому відношенні видався 1768 р. На початку березня цього року, відступаючи під натиском російських військ, в Юзефград, а потім і на турецьку територію, у фортецю Балту, відступили Панські конфедерати — опозиційна конфедерація, проголошена польською верхівкою, незадоволеною діями свого проросійськи настроєного короля. 5 березня російські війська «ненавмисно» перейшли турецький кордон і увірвалися в Балту. Турецький уряд поспішив оголосити Росії війну. Імператриця Катерина II запевняла Порту в несхваленні нею дій російських військ. Але, п’ята за ліком, російсько-турецька війна все ж таки почалася, оскільки в ній були зацікавлені уряди обох країн.

У цьому ж році, буквально через декілька місяців, під час повстання гайдамаків, значна кількість євреїв бігла на територію Балти, під захист турецької влади. Частина з них була наздогнана в степу біля міста (липень 1768). У подальшому і саме місто піддалося нападу і розграбуванню загонами гайдамаків на чолі Максима Залізняка. На довершення до всіх негод місто відвідала епідемія чуми. У 1769 році загін російського воєначальника Прозоровського з метою спустошення тилу ворога спалив прикордонну фортецю Балту і навколишні селища.

Відродження Юзефгрода починається в 70-і роки, коли син Станіслава Любомирського, Олександр, отримує від батька в своє розпорядження частину маєтків. У 1776 році він перебудовує фортецю. Цього ж року місто отримало магдебурзьке право — особливі правові норми самоврядування. Магдебурзьке право, зокрема, припускало наявність у міста особливого герба «для опечатання справ міських і судових». Право дарувати герб належало монархові — польському королеві. Герби того часу найчастіше мали зображення святих, архітектурних споруд, родових емблем або вензелів. Герб Юзефгрода був ініціалами Олександра Любомирського на гербовому щиті: «А. L.». Процедура дарування герба відзначалася урочистістю. Місто отримало від монарха — короля Станіслава-Августа — особливий документ, що містить опис і малюнок герба, а також текст про призначення його для «опечатання справ міських», і з додаванням «щоб самостійним гербом місто гордилося».

Торгове значення міста в 18 столітті було великим, оскільки Балта розміщувалася на торговій дорозі, що вела з Поділля, Волині, Київщини до берегів Чорного моря. Туди, до турецьких міст, таких як Очаків і Хаджибей, тягнулися каравани з товарами, перш за все з хлібом. Ще тоді дорога, котра вела на південь, отримала назву Балтської. Нею користувалися і ногайські татари, що часто відвідували вже тоді знамениті продажем української і ногайської худоби балтський ярмарок, і польські магнати, що мали свої торгові представництва в Хаджібеї, росіяни, українці, єврейські і вірменські купці. Офіційною королівською грамотою в Юзефгроді дозволялися два щорічні ярмарки: Травневий і Петропавловський.

У Російській імперії

У 1791 році згідно Ясського мирного договору турецьке містечко Балта відходить Російській імперії, а в 1793 році Юзефград (незабаром перейменований в Єленськ) і інші землі Любомирських були продані і також увійшли до складу російської держави. Балта входила до складу Єкатеринославського наміснитцтва, а Єленськ — Вознесенського. У 1797 році Єленськ і Балта були офіційно об’єднані в одне місто — Балту, яка стала центром повіту Подільської губернії.

У першій половині 19 сторіччя Балта стає одним з найбільших торгових центрів півдня України. Цьому сприяло її вигідне становище на перехресті важливих торгових шляхів з Лівобережної України в Бесарабію, Молдавію, Валахію і до чорноморських портів.

У місті регулярно проходило 6 ярмарків, товарообіг яких швидко зростав: перший — 20 квітня, в день святого Георгія; другий — 29 червня, в свято Петра і Павла; третій — 6 серпня, на Преображення; четвертий — 1 січня, на Василя Великого, і найвідоміший — Троїцький ярмарок. Тут торгували пшеницею, худобою, салом, шерстю, шкірою. Троїцький ярмарок був знаменитий головно з продажу коней.

На початку 19 століття в Балті існувало три православних церкви. Одна з них, Архистратига Михайла, була «повернена» уніатами православним, друга — обернена з уніатської каплиці в православний храм Різдва пресвятої Богородиці. Тут же, на лівій стороні міста (колишній Юзефгрод), розташовувався костьол св. Станіслава, що існує досі. Біля нього розміщувалися старі будинки, кам’яний палац, раніше належав Любомирським (нині — педагогічне училище).

У царський час в будівлі палацу знаходилися комісаріат, провіантський магазин, казарма, міська управа, жіноча гімназія. У першій половині 19 ст. в місті вже існували три єврейські школи. У російській слободі, званій нині «Кацапщина» (кацапами на Поділлі називали старообрядців), існували старообрядні церкви. У місті знаходилися багато торгових закладів: на рубежі 18-19 століть у Балті налічувалося 144 лавки, що належали переважно старообрядцям і євреям.

Серед персон духовного звання, що жили в Балте в першій половині 19 століть, особливу популярність здобули балтські священники Феодосій Льовіцкий і Федір Лисевич, запрошені до двору Олександра 1 для тлумачення Апокаліпсису.

У 1852 році, 20 липня місту був присвоєний новий герб.

На початок 50-х років 19 століть в місті працювали лікарня, аптека, відкрилося двокласне училище, побудована будівля театру, де виступали наїжджі актори. Напередодні реформи 1862 року в Балті працювали 23 невеликих заводи, з них 6 свічесальних, 8 салотопних, 2 миловарених, пивоварний, 6 цегляних.

У 1865 р. стала до ладу перша в Україні залізниця Одеса — Балта, що пов’язала південно-західні сільськогосподарські райони з Одеським портом. Зі спорудою дороги значно збільшився товарообіг балтських ярмарків. Залізничну станцію побудували не в самому місті. «Сама станція… знаходиться в 8 верстах від міста, навіть не в Подільській, а в Херсонській губернії… Восени і на початку зими, в бруд і ожеледицю по ній рішуче немає проїзду.» — Так писав сучасник про станцію і дорогу між нею і самою Балтою. Але до кінця 19 століття сімейство Борисових (із старообрядців) проклали шосейну дорогу від вулиці Купецької до станції. Дорога ця була платною — спеціальний працівник стягував по 3 копійки за проїзд.

У місті постійно збільшувалася кількість промислових підприємств. До кінця 19 століття тут вже працювали ковбасна, цукеркова і тютюнова фабрики, винокурний, пивоварний, 5 шкіряних, чавуноливарний, 8 цегляно-черепичних і вапняний заводи. У 1910 в місті налічувалися 24 фабрики і заводи, 197 ремісничих майстерень.

У 1900 році з 23 393 населення Балти 13 235 були євреями. У 1882 році в місті відбувся єврейський погром, що одержав великий резонанс і що підсилив еміграційні настрої в середовищі євреїв. Незабаром після погрому Балта стала одним з провідних центрів сіоністського руху Поділля.

Напередодні першої світової війни Балта була досить крупним населеним пунктом. У ній проживало більше 28 тисяч чоловік проти 13,9 в 1861 році. У місті періодично спалахували пожежі (наприклад, в 1892 році збитки від вогню склали 56,7 тис.руб.). Страждали жителі і від повеней. До кінця 19 століття в місті практикували 10 лікарів. У земській лікарні на штатних посадах працювали також фельдшер і аптекар. До 1910 року діяли вже 2 лікарні на 95 ліжок. Персонал лікарень складався з 6 лікарів, 13 фельдшерів і акушерок.

У місті працювали дві церковноприходські школи, двокласне училище, в 1903 р. відкрилася жіноча прогімназія, а в 1910 — чоловіча гімназія і комерційне училище. У місті працювала бібліотека.

У 1908 році ієромонах Балтського монастиря Інокентій оголосив себе живим втіленням Святого Духу і поклав початок новій секті іннокентієвців. Це супроводжувалося масовим паломництвом в Балту віруючих, головно молдаван з Бесарабії і сусідніх губерній. Інокентій з соратниками проповідував швидкий кінець світу, практикував вигнання бісів, зціляв від хвороб… Незабаром пішли чутки про розгульне життя Інокентія і його найближчого оточення. Діяльність Інокентія викликала незадоволеність світських і церковних властей, він піддався переслідуванням.

У СРСР

Під час громадянської війни місто постійно переходило з рук в руки. Балта побувала під владою і більшовиків, і Директорії, деникінських і австро-німецьких військ. У 1918 році серед австро-німецьких військ у Балті спалахнуло повстання. Радянська влада остаточно встановилася 15 лютого 1920 року.

У серпні 1920 року Балтський повіт увійшов до складу новоствореної Одеської губернії. Того ж року стала виходити газета «Балтські вісті».

У 1921—1922 роках в селах і місті розмістили більше 3,5 тисяч переселенців з Поволжжя і Донбасу.

У березні 1923 р. за новим адміністративним поділом Балта стала центром однойменного округу і району.

У 1924 на схід від Дністра була створена Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка, де молдавани складали меншість населення. Це утворення увійшло до складу Української РСР. Столицею Молдавської АССР в 1925 стало місто Балта, а з 1929 — Тирасполь. У червні 1940 р. під сильним політичним тиском Румунія поступилася Бесарабією СРСР. 2 серпня 1940 була створена Молдавська Радянська Соціалістична Республіка, що об’єднала велику частину Бесарабії і значну (але не всю) частину Молдавської АССР. Балтський район відійшов до Одеської області. Факт нетривалого перебування Балти столицею Молдавської АССР дав привід жителям міста і району називати Балту «столицею Бессарабії», що є помилковим ототожненням Молдавської республіки і Бессарабії. Під Бессарабією насправді розуміється виключно історична область в межиріччі Прута і Дністра. Молдавією історично вважається територія від Чорного моря на півдні до Буковини на півночі і від річки Дністер на сході до річки Серет на заході, тобто в даний час значна частина цієї території належить Румунії і Україні. Бессарабія таким чином є частиною Молдавії. Балтський район, як і решта районів, що входили раніше до складу МАССР, зокрема нинішнього Придністров’я, не є ані Бессарабією, ані Молдавією.

Всього через один місяць з невеликим після початку війни бойові дії розвернулися на території Балтського району. У обороні брали участь частини 74-ої стрілецької, 9-ої і 5-1 кавалерійської дивізій. Особливо відзначилися воїни 109-го стрілецького полку, а їх командир, А. В. Лапшов, за проявлену «мужність і героїзм» був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Та все ж таки, 5 серпня 1941 року місто було захоплене німецькими військами, проте 5-ій кавалерійській дивізії під командуванням П. А. Белова вдалося на деякий час знов звільнити і утримувати місто.

Аж до свого остаточного звільнення, Балта входила в зону румунської окупації — Трансністрію. Тут діяли румунська сігуранца, німецьке гестапо і італійська військова комендатура. Місто стало центром нової адміністративної одиниці — Балтського повіту (по-румунськи — «жудець»).

У Балті було створено гетто, обмежене вулицями Ковальською (нині — Ткаченко), Уварова, Синявською і низкою інших. У місто також стали зганяти євреїв з Румунії, Бессарабії, України. До часу звільнення міста в 1944 році в живих залишалося близько 3000 чоловік. Врятуванню життя євреїв значно сприяла румунська королева Олена, згодом визнана як «праведниця світу». Особливо важко було на початку і самому кінці окупації, коли вся влада була в руках німців. Своєму порятунку жителі гетто, що залишалися, зобов’язані швидкому просуванню радянських військ.

За наявними даними, підпільна антифашистська організація, що включала близько 120 чоловік, діяла в Балті з 1942 року. на чолі з Т. Б. Брагаренко. Підпільні групи були організовані також в селах Кринички, Пужайково, Савранське, Шляхове, Ракулово. На території району діяв і партизанський загін «Буревісник».

22 березня 1944 року підрозділи 25-ої дивізії увійшли на територію Балтського району і звільнили село Шляхове. 25 березня почалися жорстокі бої за Балту. 27 березня вже почалися вуличні бої в місті. Рано вранці 29 березня радянські війська 2-го Українського фронту пішли на рішучий штурм і до 10 годин ранку повністю звільнили Балту.

На фронтах Великої Вітчизняної війни воювали 2351 жителів Балти, з них загинуло більше 500. Семи жителям міста Балти і сіл району присвоєно звання Героя Радянського Союзу: В.І. Сороці, П.І. Чумаку з Пасицел; Е. П. Маріїнському, Л. М. Галицькому з Балти; О. А. Тряскину з села Мірони; О. В. Танасійчуку з Березівки; С. Д. Леоницькому з Чернечого. Повними кавалерами ордена Слави стали К. Г. Білоус, В. О. Мотробай, М. М. Шуляченко.

Після закінчення війни почалося повернення міста до мирного життя: відновлені пошкоджені і зруйновані житлові і суспільні будівлі, пущені в лад промислові підприємства, знов запрацювали школи, лікарні. У подальші роки проводилося будівництво нових житлових будівель, створення промислових підприємств, магазинів, шкіл, побудована нова будівля лікарні. Серед підприємств, що здобули популярність у всьому Союзі, слід виділити пущений в лад в 1980 році молочно-консервний комбінат, широко відомий в даний час під торговою назвою «Ласуня». Його корпуси живописно підносяться над містом. Розширювалася мережа культурно-просвітницьких установ, що включає не тільки будинок культури, але і три клуби, два кінотеатри, бібліотеки.

uk.wikipedia.org

мотокосы stihl

Балаклія — місто у Харківській області, центр Балаклійського району. Розташоване на річці Балаклійка на південний схід від м. Харкова, залізнична станція на лінії Москва — Донбас.

Відстань до Харкова залізницею — 84, шосейним шляхом — 95 кілометрів. 32 117 мешканців.

Заснована в 1663 році як козацька слобода сотником Яковом Чернігівцем. Тоді ж було побудовано острог-фортецю і житлові приміщення. На той час слобода мала 150 дворів, в яких жили 200 сімей.

Центр промислового та видобувного району в області.

Поблизу Балаклії діє одне з великих підприємств з виробництва цементу.

Шебелинка Балакліївського району – освоєне газове родовище, яке експлуатується з 1956 року. Газ тут видобувається з глибини 3-5 км.

У Балакліївському районі по течії Дінця багато лісів, чудових місць.

Історія

1571 року на річках Сіверський Донець і Оскіл російський уряд установив сторожову службу – сім варт, завдання яких було повідомляти про наближення татар. У гирлі річки Балаклійка було побудовано третю варту.

1663 року тут оселилися черкаси, сюди прибуло кількасот українців з теренів сучасної Черкаської області на чолі з отаманом Черніговцем. Вони разом з російськими козаками збудували острог. Поселення було назване Ново-Серпухов (за назвою російського міста Серпухов. Цей рік і вважають роком заснування Балаклії.

1891 року місто перейменовано на Балаклію.

Щодо походження назви немає єдиної позиції. Одна версія – так паралельно називали Ново-Серпухов переселенці з села Балаклія на Черкащині. Інша версія – від назви річки Баликлеї (сучасна Балаклійка), біля якої й виросло поселення.

Відомі особистості

Петрусенко Оксана Андріївна (1900-1940) — видатна українська оперна співачка, народилася у м. Балаклія 2 лютого 1900 року.
Шевелєв Арнольд Григорович — історик, уродженець Балаклії.

uk.wikipedia.org